ЕХІНАЦЕЯ: ПЕРШІ ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

Введення ехінацеї пурпурової у культуру розпочато у 1946 році на Українській зональній дослідній станції (нині Дослідній станції лікарських рослин НААНУ. Ехінацея пурпурна на той час розглядалася як бактерицидна рослина для застосування проти гнильних та запальних процесів. Вихідним матеріалом було насіння з Німеччини.

Дослідження, проведене науковим співробітником А.А.Івашенько в 1946-1950 роках, показало, що в умовах Лісостепу України ехінацея має високу зимостійкість і посухостійкість, невибаглива в культурі, не пошкоджуються шкідниками та хворобами. 

Вже в ті роки були розроблені основні прийоми обробітку, терміни збирання сировини, зберігання отриманої продукції. Наразі вражає, який колосальний обсяг роботи було проведено вченим!

Однак, невивченість біохімічного складу рослини, відсутність чітких вказівок щодо його застосування, орієнтація на застосування ехінацеї лише у свіжому вигляді (кореневища з корінням) призвели до того, що її вивчення згорнули. 

Незважаючи на це, українські вчені збагатили знання про ехінацею та сприяли її подальшому вивченню та впровадженню в клінічну практику. [1][3]